Вівторок, 06 грудня 2016 11:00

Коли діти виросли, повідомила: "Хлопці, я вже піду від тата"

Після розлучення художниця Неллі Ісупова чотири роки жила в майстерні

У двоповерховій майстерні Неллі Ісупової біля метро "Олімпійська" всі полиці заставлені яскравими керамічними роботами художниці. До зими тут немає опалення. Тому господиня за 2 год. до нашого приходу ввімкнула три обігрівачі.

Неллі Миколаївна загортається в тепле індійське пальто, заварює чай. Ставить на журнальний столик біля дивана цукерки, домашній шоколадний пиріг із висівками й родзинками. У тарелі викладені маленькі декоративні гарбузи.

– Пока в холоде работаю, – говорить Неллі Миколаївна російською. – Минулого тижня застудилася тут трохи. Торік опалення 15 грудня ввімкнули. А цього року обіцяли першого. Це ж майстерня Спілки художників. Нежитлове приміщення, яке Київенерго зарахувало до підприємницьких. Тому тут висока плата за опалення.

У цьому домі – вісім майстерень. Повинні внести передоплату – по тисячі гривень. Якщо хтось один не заплатить, опалення не ввімкнуть.

Професійні художники живуть за ­рахунок своєї творчості. Тому мають гроші лише від часу до часу – коли роботи купують. Кожен заробляє, як може – багато хто викладає в інститутах чи художніх школах.

  Неллі ІСУПОВА, 77 років, художник-кераміст. Народилася в російському Ставрополі. Батько був військовим. Мати розводила квіти, малювала їх, створила в місті ботанічний сад. За порадою матері Неллі 17-річною переїхала в Одесу вчитися на факультеті кераміки художнього училища імені Митрофана Грекова. З 1963-го по 1973-й працювала на майоліковому заводі у Василькові під Києвом. Потім 16 років була художником-монументалістом на комбінаті монументально-декоративного мистецтва. 1989-го з кількома однодумцями створила на Андріївському узвозі в Києві першу українську приватну галерею ”Триптих”. Ліпить яскраві скульптури у техніці майоліка. Практикує йогу і цигун. Любить подорожувати, зокрема – в Індію. Колекціонує прикраси. ”У мене гори прикрас. Привожу з різних країн”. Була заміжня за художником Володимиром Ісуповим. Розлучилися 2004-го після 40 років шлюбу. Сини Сергій та Ілля – художники. Має п’ятьох онук. Живе в Києві. На фото: Кераміст Неллі Ісупова показує свої роботи у власній майстерні. ”Ліплю без ескізів, у гарному настрої, щоб передати якомога більше позитивної енергії”, – каже художниця
Неллі ІСУПОВА, 77 років, художник-кераміст. Народилася в російському Ставрополі. Батько був військовим. Мати розводила квіти, малювала їх, створила в місті ботанічний сад. За порадою матері Неллі 17-річною переїхала в Одесу вчитися на факультеті кераміки художнього училища імені Митрофана Грекова. З 1963-го по 1973-й працювала на майоліковому заводі у Василькові під Києвом. Потім 16 років була художником-монументалістом на комбінаті монументально-декоративного мистецтва. 1989-го з кількома однодумцями створила на Андріївському узвозі в Києві першу українську приватну галерею ”Триптих”. Ліпить яскраві скульптури у техніці майоліка. Практикує йогу і цигун. Любить подорожувати, зокрема – в Індію. Колекціонує прикраси. ”У мене гори прикрас. Привожу з різних країн”. Була заміжня за художником Володимиром Ісуповим. Розлучилися 2004-го після 40 років шлюбу. Сини Сергій та Ілля – художники. Має п’ятьох онук. Живе в Києві. На фото: Кераміст Неллі Ісупова показує свої роботи у власній майстерні. ”Ліплю без ескізів, у гарному настрої, щоб передати якомога більше позитивної енергії”, – каже художниця

Зараз попит на професійне високе мистецтво зменшився. Люди бояться розлучатися з грішми. Бо невідомо, яким буде завтрашній день. Купують хіба у дуже відомих художників. У їхні твори вкладають гроші як у банк.

На Андріївському узвозі стоять переважно художники-ремісники. Продають свої твори за безцінь. У нас тут майстри певного рівня. Їхні роботи коштують дорого. У мене – кераміка. Невеликі сувенірні роботи часто беруть на подарунки.

До економічної кризи купували роботи відомі люди, інтелігенція. Віталіна Ющенко приходила до мене в майстерню. Купила стілець у вигляді жінки, фігуру африканця в яскраві квіти. Для батька придбала фігурку дівчини у платті.

Неллі Миколаївна гортає каталог своїх робіт.

– Півня взяв Роман Балаян – Микиті Михалкову. Бо той за гороскопом – Півень. Балаян каже: "Він, як півень, сидить нахлобучений, виструнчений". А білий стільчик і білу туфлю купив на виставці Черномирдін (колишній прем'єр-міністр РФ і посол Росії в Україні. – Країна).

Ви народилися в Росії, але ваша родина походить з України?

– Я народилася у Ставрополі. У XVIII столітті Катерина ІІ кинула клич українцям, цим здоровим чоловікам, які були кріпаками. Їм давали землю й свободу. З них сформувалися кубанські козаки. Прізвище моєї мами – Мірошниченко, татової – Савченко, татів батько – Денежко. Моє дівоче прізвище Поддєнєжна. Влада змінила дідове українське прізвище на кшталт російського. Всіх перетворили на росіян. А ми всі – українці.

Коли потрібно було обирати, де вчитися, поїхала в Одесу. Тоді не замислювалася, що це Україна. Просто там престижне училище з кераміки. Але коли приїхала, відчула, що я на батьківщині. Більше в Росію не поверталася.

Душевного зв'язку зі Ставрополем ніякого немає. Це не моє місце. Немає річки, лісів. Підвищення, постійні вітри. Багато кавказців – чеченці, адигейці. Їх під час війни депортували, як і кримських татар. За моєї юності, в середині 1950-х, їм ще не дозволяли вступати у вузи. Їхні будинки займали росіяни. Чеченські назви міст змінювали.

У Ставрополі живе брат. Каже, зараз чеченці стали агресивні. Весь час у них між собою бійки й стрілянина. Я вчасно виїхала.

В Одесі зустріла свого чоловіка. Закохалася в Ісупова, коли побачила в інституті на танцях. Тоді всі художники одягалися, як охламони. Аж бачу – у дверях з'являється чоловік в елегантному піджаку. Одразу був поштовх – це він! Піджак він позичив на вечір у друга.

Був красень. Ходив із мольбертом і весь час малював. Усі дівчата були в нього закохані. Я так його любила, що постійно хотіла бути поруч.

Не вміла говорити Володі "ні". Часто себе подавляла в угоду чоловіку.

Після училища він вступив у художній інститут у Києві. Щоб бути з Ісуповим, попросила направлення на Васильківський майоліковий завод. Після 12 років роботи там стало нецікаво. Навіщо вчитися, щоб постійно робити однакові народні орнаменти? Звідти пішла.

Потім Спілка художників направила мене в Дім творчості художників у ­селищі Дзінтарі в Юрмалі на березі моря. Що добре було за радянської влади: дають окрему майстерню, два місяці годують, забезпечують матеріалами – працюй. Приїжджали з усього Союзу художники-керамісти. Вчилися один в одного. Мої роботи того періоду чотири рази потрапляли на ­міжнародну виставку в Італії. Після цього моя самооцінка стрімко пішла вгору.

У радянський час не було приватних галерей. Ваш "Триптих" став першою ластівкою.

– Після заводу не знала, де працюватиму. У нас не було майстерень. Але чоловік був монументалістом, і ми цим заробляли.

Робили кераміку, мозаїку, розписи. На стіні школи, що на Лук'янівці, зробили два величезних мозаїчних панно. На одному з них, що зображає буквар, Володя написав "Н+В= Любов".

Система була така, що не можна було заробляти індивідуально. Діяли тільки художні салони – два на вулиці Леніна (нинішня Богдана Хмельницького. – Країна) і ще на Дарниці. Туди художник міг здавати роботи.

У черзі на майстерню стояла 20 років. Коли отримала, чоловік дуже вклався грошима в її ремонт.

Коли діти виросли, повідомила: "Хлопці, я вже піду від тата". Для нього це була сильна образа. Залишила йому спільну двокімнатну квартиру. Чотири роки жила в цій майстерні. Зате була вільна. Я літала. Ніби звільнилася від мішка за плечима. Це був творчий підйом. І поставила собі мету – заробити на квартиру. Згодом купила недалеко від майстерні.

Художник має бути гнучкий. Не купують великі роботи – роблю маленькі: пташки, собачки, сувеніри.

Чому у вас забрали галерею "Триптих"?

– 1989 року художник Олександр Міловзоров запропонував створити об'єднання "Триптих" і робити сучасну кераміку. Бо в Союзі вся кераміка була ­народна. Тоді секретарем Подільського райкому партії був Іван Салій. Хороший дядько. Пішли до нього просити приміщення, і він дав нам дві кімнати на Андріївському узвозі. Після цього ми організували мистецький узвіз, із вуличними продажами картин.

Нас тоді було четверо художників: я, мій чоловік Володя, Олександр Міловзоров і Наталя Пікуш. Це не була галерея. В одній кімнаті виставляли свої роботи, в другій стояла пічка для обпалювання глини і станок для гобеленів. Працювали з текстилем, керамікою й металом.

Це був наш другий дім. У нас збиралася інтелігенція. Було бурхливе життя. Заробляння грошей ми собі за мету не ставили. Хотіли популяризувати своє. Але поступово галерея отримала і ім'я, і гроші.

От тоді й прийшли донецькі бізнесмени: "О! То тут же хороше місце, ми можемо на ньому заробити". Заявили: "Забираємо вашу галерею".

На яких підставах?

– Пояснили так: "Нам сподобалось". Сказали, що вони великодушні й заплатять по 2 тисячі доларів кожному. Почали залякувати. Олександр Міловзоров уже створив свою галерею поряд. Мій чоловік перейшов до нього. А я сказала, що не віддам галерею і ніяких документів не підписуватиму, тому що вклала в неї багато енергії і любові.

Донецькі довго мене обробляли. Тоді запропонували поговорити наодинці. Я погодилася на своїй території. І запросила їх у майстерню. Зайшли троє здоровенних чоловіків. Роззирнулися: "То у вас хороші роботи! Навіщо вам іти з галереї? Лишайтеся з нами". Напевно, подумали – якщо не боюся їх, то в мене є якийсь дах.

Мої роботи й зараз у цій галереї виставляються й продаються. При нових, уже третіх, господарях, які їх цінують.

Неллі Миколаївна одягає фартух із принтом у шахову дошку, підходить до робочого столу. На ньому – кілька свіжовиліплених глиняних скульптурок. У майстерні є плаття-вази, людиностільці, людиночайники.

Майбутні роботи вам снилися?

– Надихаюся цікавими предметами навколо, навіть побутом. Це може бути скульптура, одяг. А іноді якусь деталь побачу. Часто створюю серії робіт. Ескізів майже не готую. Вони народжуються в уяві. Зараз на виставці в мене серія "Думай не головою, а серцем". Зробила її після перегляду фільму "Їж, молись, кохай". Коли героїня потрапила на Балі до шамана, він їй показав картинку і каже "Думай не головою, а серцем". Та картинка на екрані була мить. Але надихнула мене. Потім знайшла фільм в інтернеті й зупинила кадр. Побачила чудернацьку істоту з рослиною замість голови і з очима на грудях.

У свої роботи вкладаю багато енергії. Навчилася правильно жити. Можна сказати, що я людина, в якої немає проблем. Зараз мало таких.

Чому?

– Переважна більшість дивляться телевізор. А він впливає на підсвідомість – у людях постійно підтримують ненависть. Підгодовуємо своєю енергією тих, кого ненавидимо – того ж Путіна. А їх треба жаліти. Це нещасні люди.

Ви не переймаєтеся політикою і соціальними проблемами?

– Спостерігаю, але емоцій не вмикаю. У мене принцип: не можеш допомогти – не втручайся. Якщо не здатен змінити обставини, зміни ставлення до них.

Стежили за виборами в Сполучених Штатах?

– Не вважаю, що Трамп – поганий варіант. Якщо потрібно отримати якісь уроки через нього – ми пройдемо їх. Але доки переймаємося новим президентом США, наші владці наповнюють кишені. Оприлюднені декларації депутатів уже забули через Трампа.

Неллі Ісупова знову ставить чайник на вогонь, розливає окріп у чашки.

– Люблю чайники. Цілі серії їх ліплю. А ще багато ліплю суконь. Хотіла бути художником по тканинах, але не знайшла такого факультету. Я – модниця, люблю наряджатися. Вмію шити і плести. Мені важливо в одязі творити.

Після розмови Неллі Миколаївна вимикає світло й обігрівачі. Міняє місцями деякі свої роботи:

– Думаю, коли йду з майстерні, вони починають тут між собою спілкуватися й танцювати, – замикає двері.

Зараз ви читаєте новину «Коли діти виросли, повідомила: "Хлопці, я вже піду від тата"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Найбільше читають
Голосів: 195
Голосування Хто отримає премію "Книга року BBC – 2016"
  • Брати Капранови. Забудь-річка
  • Макс Кідрук. Зазирни у мої сни.
  • Мирослав Лаюк. Баборня.
  • Таня Малярчук. Забуття.
  • Ярослав Мельник. Маша, або Постфашизм.
Переглянути